Звісно, люди, звичайно ж, - люди:
Чи обмовить, чи помогти…
Не дивуюся злу й облуді
І радію теплу руки.
Навіть час не дає збагнути,
Чим інакша була для всіх,
Як вороною білою бути –
На поталу, на людський сміх…
Голку в серце ввіб’ють відкрите,
У довірливе – зла печать?..
Мусиш якось прожить з розбитим,
Не озлобитись, не стогнать…
І не падати, ні, не падать,
А мудріти, мужніть, рости…
Гіркий досвід – життя поради
Ладні душу й тіло спасти.
Сум і розпач, як жар, зітліли:
Дню радієш, завжди в строю:
Стала мудрою: як і тіло,
Не даруєш душу свою.
Звісно, люди на всяке ласі,
Але ти у себе – одна,
Гарна жінка – світу окраса,
Неповторна, горда, ясна…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921670
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2021
автор: Світла(Світлана Імашева)