###

І  приходила  ніч  до  праматері  всіх  морів,
прикладалась  чолом  до  руки,  до  чола  губами.
На  вологім  піску  ледве  дихав  і  ледь  горів
неквапливий  вогонь,  обережно  розпалений  нами.
І  тьмяніли  рожеві  лінії  край  води  –
ніч  під  небом  усе  перетворювала  на  льоди,
ледве  дихали  й  ми,  
та  поволі  прийшли  до    тями.

Ніч  стояла  над  нами  і  не  ворушилась,  не
говорила  про  час,  та  згущалася  над  вогнем,
аж  допоки  він  так  спалахував  і  синів,
що  виднілися  в  полум’ї  руки  її  синів,  
над  якими  уже  не  світила  зоря  нетлінна  –
ніч  усім  до  снаги,  та  не  завжди  моря  по  коліна.
От  і  ми  тут  одні,  мов  на  дні,  наче  втрапили  в  ятір,
і  солоне  тепло  в  нас  леліє  морська  праматір.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2021
автор: Єлена Дорофієвська