На ногах пил зі ста доріг.
Скрізь бушують страшні бої.
Щось я втратив, а щось зберіг.
І хоча йшов заради всіх
та надії плекав — свої.
Срібне сяйво чужих зірок,
наче іній навколо скронь.
Чи то відгук моїх думок?..
Прямував я за кроком крок,
несучи у руці вогонь.
Як-не-як всі шляхи — прямі.
Хтось назустріч іде, хтось пріч.
Я на розі стою в пітьмі
і освітлюю шлях юрмі,
що простує на тлі сторіч.
Гей, ви, ті, хто іде услід!
Де були ви усі раніш?
Ваших дій потребує світ,
вам сердець розбивати лід...
Ворушіться уже хутчіш!
Чи є ті, хто здолав свій страх,
хто вогонь приручити зміг,
чий і досі триває шлях,
у чиїх крижаних очах
перехрестя усіх доріг?
Мати б віри, хоча б на чверть,
що прийдуть в час біди і скрут.
У пітьмі озиратись — смерть —
тож стою і тримаю твердь.
Поспішіть, поки я ще тут.
====================
малюнок: Landscape_05 by Andrei Pervukhin
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921747
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2021
автор: Сергій Вітер