Поча́ли за́йці скаржитись на долю:
– І птах і звір і люди нас цькують,
тікаємо у лісі і по полю –
у спо́кої нам жити не дають.
Пішли, брати, топитися в болоті:
від них усіх сховатись ніде нам,
настав наш час покінчити з життям!
А з берега у воду, біля сотні,
пірнули перелякані жаби́.
– Одумайтесь, – сказав старий вже заєць, –
дивіться, як нас жа́би налякались –
завжди комусь ще гірше, ніж тобі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921963
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2021
автор: Анатолій Костенюк