Вони так схожі: батько і синочок…
Війна, земля, країна, весь народ…
Хоч і не мала їх родина дочок,
Зате був син. Це красень-патріот!
За Україну батько й син змагались,
Та раптом… згасла синова свіча…
І серце батькове теж кров’ю заливалось,
Коли поріг обох з війни стрічав.
З жалю навіть ікона заридала
Під вишитим стареньким рушником.
Вона минуле юнака згадала,
Бо ж славним був синочок козаком.
«Чом серце сина битись перестало?
Краще би я», – повторював стократ
Татусь, в якого скроні білі стали,
Хоч бачив і раніш немало втрат.
Лиш хата їх не плакала – стогнала
Під крики матері і надривні плачі:
«Це, українці, є вам і сигналом.
Прощайтеся при полум’ї свічі
Й єднайтеся думками і тілами,
Щоби російську гадь перемогти.
Ні, не заради подвигу чи слави –
Заради волі! Кличуть же хрести
Отих, котрі уже в борні упали
І не лише за себе, а й за нас,
Аби не посадили вас на палі,
Звільняйте Крим, зруйнований Донбас!»
12.08.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2021
автор: Ганна Верес