Зітхає небо в синіх далях
відбитком мідної сльози,
а серце стогне у печалях
під спалах ранньої грози.
Похолодів рожевий обрій,
небесні очі зажмурив.
А вітер дме так, ніби добрий,
бо душу спогадом обвив.
Згадав село своє, світанок,
згадав бабусь своїх, дідів;
гладущик свіжої сметани
та теплий шепіт щирих слів.
Глибокі зморшки на обличчі
та руки чорні, мов в золі,
стару хатину на узбіччі
в квітучих вишнях на весні.
А дощ періщить по бляшанці,
змиває пил старих доріг.
Пролились сльози рано-вранці
на мій посуплений поріг.
Тече вода попід тинами,
пливе цвітіння до ріки.
Стікають спогади струмками
У лоно матінки—землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922116
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2021
автор: Олег Крушельницький