Усе ніби сон, життя пролітає,
Людина радіє, людина страждає.
Людина усе так прагне зробити,
В щоденній роботі забуває пожити.
А долі пісочний годинник збігає,
Й людина неждано навік засинає.
І їй не потрібні щоденні турботи,
Не треба спішити, не треба роботи.
Усе полишає: чим жила, що було,
З собою взяла, що з душею пішло.
Щасливі хвилини, і болі хвилини,
Із нею у інший світ полетіли.
Людина пішла… За нею сумують,
А далі, без неї, свою долю карбують.
Ми всі на щоденні турботи свій час витрачаємо,
А просто пожити, чомусь не встигаємо.
Надія Гуржій
15,07,2021р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922317
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2021
автор: Надія Гуржій(Свинар)