Промінь стане ножем,
сонце бичачим пузерем,
що бик проковтнув
ніч холодну утнув.
І лупцюю бика
Ногами в боки,
І нагою лечу
на нім.
Б’ю в лівий бік –
снить місяцем ріг,
б’ю в правий бік –
тінь сповзає з копит,
і летить між гір
роз’ярений звір
в жаский морок без зір,
і на потемки він,
несе у двір,
наперекір,
волі твоїй.
І ось я тут,
сиплю мак у кут,
терлич йому
де ткає павук,
павутину свою,
і тримаю бика.
Вийди, сонним у ніч,
подам тобі ніж: -
бий його, ріж!
Серце бичаче з’їж.
Сонце звільни,
і мене звільняй,
та одежу подай.
А там де подаш –
Просинайся на раз.
За чужу не згадай,
за полюблену знай,
щоб до віку віків
я твоєю була,
а чи добра, чи зла.
Амінь
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2021
автор: Володимир Каразуб