Наш учитель стоит перед нами
на футбольном поле, после проигрыша.
На поле нашей славы,
на поле, где собран урожай нашего
страха.
Стоит, как Царь Иерусалимский в рваных кроссовках,
тихим голосом рассказывает нам про птиц.
Чтобы поражение не ослабило нас,
пока пчёлы кружат над открытыми лунными ранами,
говорит о главном.
Рассказывает про птиц.
Велика мудрость птичьего клёкота.
Горько предназначение птиц.
Размер крыла, как размер стиха.
Высота озвучена утиной исповедью.
Небо прошито полётной ритмикой.
Венецианские купцы чертят на старых
картах,
к северу от Приазовья,
нерушимые границы птичьей державы.
Птица, охраняющая воздушные врата.
Птица, в чьём влажном глазу запечена луна.
Певчие птицы, чернорабочие перспективы,
страстные теноры нашего безголосья,
вы пели, когда разгорались сосны возле границы,
вы пели, когда мы врастали в этот пейзаж.
Вам отпевать тех, кого хоронят в сопках.
Свидетельствовать о закопанных в безымянной яме.
Хлопотливые скворцы, будто
апостолы,
сидят у столов, где разложены хлеб и вино,
читают псалтирь,
привезенную из Почаева,
вспоминают зиму, что непременно
вернётся.
Сердце мельчайшей из ласточек сильнее
тумана.
Душа пропащей птицы стоит наших волнений.
Пусть приходит зима.
Пусть возвращается.
Пусть хозяйничает в наших полях.
Тихие,
идём за учителем по бесконечному полю.
Бредём по предвечерью.
Запоминаем и повторяем:
Чем больше птиц наверху, тем меньше зла среди нас.
Чем дольше утиный гон, тем сладостней возвращение.
Бьётся наверху птичья душа.
Тянет, тянет вниз
птичье сердце.
(Перевод с украинского)
* * *
Наш учитель стоїть перед нами,
на футбольному полі, після програшу.
На полі нашої слави,
на полі, з якого зібрано врожай нашого
страху.
Стоїть, мов Цар Єрусалимський у рваних кросівках,
і тихим голосом оповідає нам про птахів.
Щоби поразка не робила нас слабшими,
доки бджоли кружляють над відкритими ранами місяця,
говорить про головне.
Говорить про птахів.
Велика мудрість пташиного клекоту.
Гірке пташине призначення.
Розмір крила, ніби розмір вірша.
Озвучено висоту качиною сповіддю.
Прошите небо летючою ритмікою.
Венеційські торговці креслять на старих
мапах,
на північ від Приазов’я,
непорушні кордони держави птахів.
Птах, що боронить повітряну браму.
Птах, у чиєму вологому оці запікається
місяць.
Співучі птахи, чорнороби перспективи,
пристрасні тенори нашого безголосся,
ви співали, коли займалися сосни на кордоні,
ви співали, коли ми вростали в цей краєвид.
Вам відспівувати тих, кого ховають у сопках.
Вам свідчити про того, кого закопають у безіменній ямі.
Заклопотані шпаки, ніби
апостоли,
сидять при столах, де розкладені хліб та вино,
читають псалтир,
привезений із Почаєва,
згадують зиму, що неодмінно
повернеться.
Серце найменшої ластівки сильніше
за туман.
Душа найбезнадійнішої птахи варта нашого хвилювання.
Хай приходить зима.
Хай повертається.
Хай порядкує на наших полях.
Тихі,
йдемо за учителем безкінечним полем.
Бредемо надвечір’ям.
Запам’ятавши, повторюємо:
Чим більше птахів угорі, тим менше зла поміж нас.
Чим довший качиний гін, тим солодшим буде повернення.
Б’ється вгорі пташина душа.
Тягне, тягне донизу
пташине серце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922500
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 17.08.2021
автор: Станислав Бельский