Пасла з дідом кози,
волошки любила,
де я це дитинство,
з роками загубила.
Як можна забути,
те сп'яніле поле,
духм'яні трави,
квіти бузинкові.
Купи соломи запашні,
з гіркуватим духом стебла.
Скирти б'ють в ніздрі,
пахощами сонця.
Муха б'ється в павутинні
на віконці.
Збирали горіхи -
ліщину у лісі.
Гомоніли гуси,
поганяли до ставу,
а там того пір'я,
ніби у сніжному завалі,
ми його збирали,
ну як ті прикраси.
Тепер навіть смішно
про це й згадувати.
До Сейму бігли наввипередки
з кручі, його красу бачили
тиху й невмирущу.
Лише хочу, щоб в Житті,
ще випала нагода,
пройти по маминим слідам -
село Клепали, Конотоп,
Буринь, Путівль,
віддати шану,
покиль жива,
пам'яті поколінь.
Любо дивитися на Світ,
скільки сягає око,
я б ще дивилася на село,
й степи, хоч би уві сні.
Вы можете прослушать данное произведение на канале автора: https://youtu.be/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922535
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2021
автор: Svitlana_Belyakova