Веде путівець красними місцями,
В полях строкатих ляжу горілиць:
Твердіні чари жахотять над нами,
Мов вервечка з серпанку таємниць.
Горить чуприна Місяця- Свічада,
У металевих відблисках софіт,
Примилився до Зіроньки він радо,
Благоволить й вона… іскриться гніт…
І легінь від безсоння буде мріти,
Не ремствуючи, сяючи, мов сніг,
Знаменами летять метеорити
За виднокраї обраній до ніг.
Рожевим квітнуть зіроньки ланіти,
Навідліг пурпур лине зоряниць.
О Україно! Ти – найкраща в світі,
В красі рахманній рідних вечорниць.
Ставок-люстерко… в помисловій гладі
Ясніють чотки зоряних суцвіть.
Вони горять так шпарко, мов багаття –
Тривку небес дарують доброхіть.
Усе вогненне – і чоло, й рамена,
Не осягнути й силою кебет…
Обіруч пара крізь віки шалена
Разом крокує під Парад планет…
Серед пшениць вкраїнських, стрівши долю,
Поверне красень з милою навспак.
Казково виглядають ясночолі:
Зоря-лебідка… Молодик-козак…
Шепоче про кохання їй, єдиній…
Поет оспівує кохання рай…
О ніченько, у рідній Україні,
Бальзамом душу й серце окриляй!
/Надихнула картина чудового українського художника Романа Свередюка./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922538
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2021
автор: Білоозерянська Чайка