О Україно, в тебе свято, ти ж – сумна…
«Зелене жито», хлібосольну, не заводиш…
В пшеничних косах – павутинка-сивина,
Іде війна… в твоїх очах печалі подих.
Природа краю дивних сповнена щедрот:
Лани буяють на родючих чорноземах,
На них працює з діда-прадіда народ –
І спокушає ця краса, як плід з Едему…
Тобі за тридцять. Не печалься, усміхнись!
Рясна краса нехай же вічно квітне, мамо!
За тебе, рідна, день і ніч стоять сини –
Козацька воля й дух, повір, у нас незламні![/i]
Матусю, голову велично підійми –
Такою прагнуть завжди бачить неню діти!
Ми щиро віримо у злагоду і мир,
Тож заспівай для нас своє «Зелене жито…»!
/Фото з Твіттера Пані із Тернополя./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923065
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2021
автор: Білоозерянська Чайка