За бабов правліт в церкві п'єтий рік...
Мені здаєсі, баба жили вчера...
Який стрімкий чісу́ оцего лік,
коли житє за кимсь закриє двері.
Нам баба були всесвітом цілим,
вони тримали на плечи нам небо,
допоки хмари грозові собі пливли,
такі страшні, як з того світа, гейби.
А баба не боялисі потвор,
збирали форост і палили ватру,
і вміли дати всему злу вітпор
такий, як злу лишень давати варто.
І бабу слухав навіть сам пан Біг,
коли вони молилисі за нами,
аби житє стелило ту з доріг,
котра не буде штрикати громами.
А нині баби п'єтий рік нема,
у церкві правліт, вічну пам'їть сіют.
Най буде бабі ТАМ усе весна,
а наші молитви їм душу гріют...
9.06.21 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923089
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2021
автор: Леся Геник