От, буває, так прикрутить,
І в душі щось залоскоче…
Відчуваю - не відпустить,
Так страшенно заміж хочу.
В якійсь книжці прочитала
(Мудрі люди написали),
Так як досвіду не мала –
Все роблю, як там казали.
Свій старий халат шукаю,
Капці стоптані взуваю,
І немиті свої патли
Під косинкою ховаю.
І хоч світ мені немилий,
Але в шлюбі хочу жити,
Як колись бабуся вчила –
Починаю борщ варити.
Щось кипить, щось пригоріло,
Неймовірна спека в кухні,
Ллється піт, а ще потрібно
Каструлі помити й кухлі.
А ще чула, що заміжні,
Згідно правил етикету,
Чоловіку несуть ніжні,
Щойно смажені котлети.
Десь з небес мені у вухо
Тихо шепче голосочок:
-Уяви, що ще за дітьми
Треба йти у дитсадочок.
Раптом розум - як проріже!
Якийсь біс в мені регоче,
Я вже довго про заміжжя
Навіть думати не хочу.
В голові все прояснилось,
Широко відкрились очі,
Позитивно завершились
Мої вибрики дівочі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923105
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2021
автор: Катерина Собова