Моя бабуся — це ранкове сонце,
Вона роса з троянди пелюсток.
То прийде пташкою. Постукає в віконце.
То вітерцем торкнеться до гілок.
Вона у дощику, що крапельками сіє,
В промінчиках яскравих на стіні,
В казках дитячих, де сховались мрії,
В хустинці тій, що вишила мені.
Вона на фото юною сміється,
Де в неї сукня в квіточках рясних,
А ще вона завжди в моєму серці,
Як теплий подих вічної весни.
19.07.2017
Вікторія Манойленко
/фото з відкритих джерел Інтернету/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923282
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2021
автор: Вікторія Манойленко