Вуста мають кутики що розтягаються,
Стріли твої мого розуму вироки!
Палець проковзує, губиться... Палиця
Палиться!
Губи розійдуться широко...
Рота відкривши хапаєш опавше,
Назавше,
Укотре,
Надовго,
Затрохи?!
Вуста поволоки лишають віддавши,
Між крові і меду на присмаки соки.
І між язиками заплутано простір,
І гостро по низу у палиці стріли.
І пальці до неї твої ніби гості,
Жадані, самі бо відчути хотіли.
Оте що міцніше, в мені чоловіче,
Під одягом гублене у обладунки.
Коли ти відчуєш тужаве - покличе,
Під горло та спека...
О ці поцілунки!
Олег Купрієнко © 2019р.
поезіяОК
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923440
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2021
автор: Олег Купрієнко