Были слова, которыми я говорил про людей и про их истории.
Были слова, которыми я называл предметы в детских руках.
Были слова, которыми я пытался объяснить свой страх –
страх перед тишиной, страх путешественника,
которого дома никто не ждёт.
А теперь подбираю слова,
которыми можно сказать о расстоянии.
О пространстве отчуждения, о географии забвения.
О том, как люди отдаляются друг от друга,
будто воздушные потоки.
О том, как обрывается выдох на оркестровой сбивке обиженного сердца.
Подбираю слова в подтверждение того,
как мало значит сказанное нами.
Слова в объяснение того,
как проскальзывает между звуков лисья тень молчания.
Слушаю среди ночи дыхание женщины, словно дыхание времени.
Слушаю и повторяю слова про зависимость и преданность.
Глаз выхватывает стих, как птицу из чёрной грамматики неба.
Выхватывает возгласы и вздохи в темноте хрестоматий.
Будь со мной искренней той искренностью,
которой прощаются с преждевременно умершими.
Будь нежной той нежностью,
с которой кормят уличных псов.
Брошенные в мире щедрот, накануне праздников,
брошенные со всей нашей неуступчивостью,
изучаем заново прописи гражданства,
остаёмся в этой стране, словно в речи родителей.
Краткий отдых воздуха над тёплым материком.
Слово, на которое оборачиваешься в тревожной толпе.
Право дыхания, будто право голоса.
Начало книги, словно начало дождя.
(Перевёл с украинского Станислав Бельский)
+++++++++++++++++++++++++
+++
Були слова, якими я говорив про людей та їхні історії.
Були слова, якими я називав предмети в дитячих руках.
Були слова, якими я намагався пояснити свій страх –
страх перед тишею, страх подорожнього,
на якого ніхто не чекає вдома.
І ось тепер добираю слова,
якими можна сказати про відстань.
Про простір відчуження, про географію забування.
Про те, як люди віддаляються одне від одного,
ніби потоки повітря.
Про те, як обривається видих на оркестровій збивці ображеного серця.
Добираю слова на підтвердження того,
як мало важить сказане нами.
Слова на пояснення того,
як прослизає між звуків лисяча тінь мовчання.
Слухаю серед ночі дихання жінки, мов дихання часу.
Слухаю і повторюю слова про залежність і відданість.
Вихоплює око вірш, мов птаха з чорної граматики неба.
Вихоплює вигуки і зітхання в темряві хрестоматій.
Будь зі мною відвертою тією відвертістю,
якою прощаються з завчасно померлими.
Будь ніжною тією ніжністю,
з якою годують вуличних псів.
Кинуті в світі щедрот, напередодні свят,
кинуті з усією нашою непоступливістю,
вивчаємо заново прописи громадянства,
лишаємось у цій країні, наче у мові батьків.
Короткий перепочинок повітря над теплим материком.
Слово, на яке обертаєшся в тривожному натовпі.
Право дихання, ніби право голосу.
Початок книги, наче початок дощу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923483
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 28.08.2021
автор: Станислав Бельский