Послухай.
Ось стіл. Коло нього два стільці.
Я просто повторю ще раз,
Що тут не може бути щасливого кінця.
Лише розбита тарілка
об тріснуту деревину стільниці
Та недопитий чай.
А ще жодного брехливого "прощавай".
Охра твого страху вицвіла як гербарій
В нещільно закритій книзі.
А ми самі так беззмістовно пропащі,
Блукаємо у репризі
Побачень, пробачень та привітань
На межі огиди та втоми,
Провини та сорому.
Слухай.
Сутінки майже злизали пасма вогню зі свічки.
Ніч проковтує стіни цієї кімнати.
І поки доречно лише мовчати,
поки ми ще притомні,
давай забудемо цю до біса шкідливу звичку -
Писати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923487
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2021
автор: vero.ronica