Так безкрило…

Чомусь  так  сумно  у  душі  і  так  безкрило,
Чомусь  так  тихо,  наче  в  місті  без  людей,
Чи  без  людини,  що  пройшла  крізь  душу  й  тіло,
І  вийшла  в  простір  із  прочинених  грудей...
А  я  туди,  немов  шалена  бігла...бігла...
Туди,  де  вихід  із  душі  в  безмежний  світ,
В  сльозах  спинившись  зрозуміла,  що  не  встигла,
В  руках  лишилися  спустошеність  і  дріт,
Тоненький  дротик  почуттів,  який  зникає,
В  гірких  туманах,  в  пащі  прірви,  поміж  скель,
Де,  мов  шуліка,  біль  окрилений  літає,
А  сепень  пише  вже  осінню  акварель...
Любов'ю  серце,  мов  грозою  прогриміло,
І  стало  тихо,  наче  в  місті  без  людей,
Чи  без  людини,  що  пройшла  крізь  душу  й  тіло,
І  вийшла  в  простір  із  прочинених  грудей...
***

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923488
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2021
автор: Sukhovilova