Я дивлюсь з тривогою в віконце,
Мрію: прийде в світ щаслива мить,
Визирне з-під хмар сліпуче сонце,
Засіяє голуба блакить...
Та затьмарив світ осінній дощик,
Сірий, надоїдливий, нудний,
Щось сумне шепоче, і шепоче,
Заливає білий світ слізьми.
Тож невже так будемо ми скніти,
Ностальгії слухати мотив?
... Раптом!
Теплий розбишака-вітер
налетів! Всі хмари підхопив,
розігнав по небу, мов мітлою,
І продовжив далі свій політ...
... Пізньою осінньою красою
Заіскривсь, засяяв білий світ,
Осінь щедро роздає червінці,
Золотом стежини застила,
Наділяє скарбом всіх, по вінця!
Доки Зимонька ще не прийшла.
Відчиню я Осені віконце —
Свіжості й тендітному теплу,
Золоті промінчики від Сонця
З листячком у лісі підберу.
І ще довго-довго в рідній хаті,
В заметілях зимньої пори,
Будуть серце й душу зігрівати
Золотої Осені дари.
19.11.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923699
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2021
автор: Людмила Григорівна