Дивак любив прощатися красиво:
Ішов як сонце, повертався в зливу.
То знову вгору, то униз по схилу —
Усе лише, щоб ти була щаслива.
Він не любив пусте давати слово,
Тож злився на почутії розмови.
Втікав туди, там де нема нікого,
Вдихав ліси і цілував діброви.
Він слухав тишу і почув у ній життя,
У темряві він бачив мертві зорі.
Давно не вірив жодним каяттям,
Бо власні утопив у тихім морі.
Дивак любив відвертість й простоту.
Ніяк неміг прожити без свободи,
Тож вечорами на пустім мосту,
Він згадував, кого ховають води.
30.08.2021
Стаськів М. А.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923715
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2021
автор: Моряк