[b][color="#021ab5"]Тисячоліттям біль, жура і розпач,
диктує довжелезний лист імен…
розхристане рядно твоїх знамен,
на всіх вітрах сердешних, і пообіч
розстрілюють без жалю Ойкумену,
і тільки БОГА кличеш ти на поміч,
Реве і стогне сивий Борисфен…
Як вершник-велетень стискаєш меч в долоні…
Безсмертна слава сяйвом навкруги,
Пронизує клинком, як блискавки холодні,
Безрідних, ницих, хижих ворогів…
Здригнувся всесвіт, – вибух Наднової,
Природа божеволіла моя
І кликала повстати нас до зброї,
Супроти ненависного кремля…
Запеклий бій триває і триває,
Немов той безперервний дикій вир…
Нехай він в себе ворогів ковтає…
А Велетні з вершин спостерігають,
Чатують з висоти яскравих, синіх гір,
За тими, хто залишився потойбіч,
В окопах з побратимами пліч-о-пліч,
У лавах бойових останній дати бій.
А десь в гаю вкраїнському лунає,
Сміх діточок, - врятовані життя,
Їх долі ти від кулі захищаєш,
На краю Всесвіту, у центрі майбуття….[/color][/b]
[b]Ойкуме́на, екумена (дав.-гр. οἰκουμένη, від слова дав.-гр. οἰκέω, «населяю, проживаю») — освоєна людством частина світу. [/b]
https://novynarnia.com/2021/08/31/rzadorozhnyj/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923865
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2021
автор: CONSTANTINOPOLIS