Відколи ми назвалися богами
і над природою вершили самосуд –
земля гіркими плакала сльозами,
благаючи одне: «Спинися люд!»
А людям – ні! Давай все більше, більше…
Це буде для війни. Не мирний нині час.
Чи вимовив з нас хто: «Прости нас грішних,
помилуй, Боже, нерозумних нас.»
Будуєм й далі Вавилону вежі.
Та знаю, прийде час розплати все одно.
Кого не спалять лісові пожежі,
того дощами змиє, як лайно.
30.08.21р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923939
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2021
автор: Микола Соболь