Тихенько дощ по вікнах шелестить,
А на годиннику моєму друга ночі.
Здається, швидше час вночі летить,
Насправді й вдень він зупинятися не хоче.
Він утікає з дощовим струмком,
У темну ніч, і в полудневу спеку,
Він пролітає влітку над ставком,
І восени летить далеко, мов лелека.
Час все розставить на свої місця,
Загоїть рани, мудрість подарує,
Навчить ненависті й коханню до нестям,
Все забере, і далі помандрує.
Усе минає. З часом все мине.
І часу нам завжди не вистачає.
Всьому свій час і мій колись прийде.
Щасливий той, хто час не витрачає.
Що ми залишимо, коли минуть роки?
Вірші? Картини? Може монументи?
А імена згадають крізь віки,
Чи з них залишаться лише якісь фрагменти?
Так непомітно, десь у темноті
Життєве коло, як завжди, замкнеться.
Щось зникне назавжди́ у пустоті,
А щось, можливо, знову повернеться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923959
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2021
автор: T.I.