А вже таки Осінь…Пора одцвітання… Осанна!
Пора охолоди, і смутку прощання з теплом…
Запалимо, осінь, прегорда задумлива панно?
Напишеш полотна багряно-злотистим мазком.
Сотвориш предивні, чудові, ясні акварелі,
Де чистим карміном ряхтить зачарований клен…
В минулому - ніжні весни молодої пастелі,
Підносиш над світом полотна осінніх знамен…
Ця Осінь неждана… Ти душу мою осінила,
Осипала цвітом, осяяла світлом стихій,
Останнім теплом захолоджене серце зігріла,
Осіннього трунку насипала в келих надій…
Вклоняюся, Осінь, душі королево… Осанна!
Твоя неповторність – ці хвилі минущі життя…
Нехай неминучість, хай розпач душі чи омана -
Іще не фініта*… Тепліють душі почуття…
Фініта(італ.) - фінал, закінчення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924199
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2021
автор: Світла(Світлана Імашева)