Холодний тротуар, ранково-сірий…
Й статура чоловіча, ще струнка…
Вражають його скроні, щедро-сиві.
Букетик айстр осінніх у руках.
В очах – неспокій, довгий, чоловічий.
Ба, на годинник часто погляда.
Секунду за секундою той лічить,
А час тече повільно, мов вода.
І борються в душі моїй здогадки:
Кого чека цей літній чоловік?
Невже звабливу молоду коханку,
Хоча і має вже солідний вік?
Його обличчя раптом розпливлося,
І заясніло сонце ув очах –
Вона біжить… Розвихрене волосся
Танцює з вітром на вузьких плечах…
«Пробач, коханий, – вирвалося в неї, –
Я поспішала, як тільки могла…»
Вони пішли у напрямку алеї.
Букетик айстр вона тепер несла…
І як не дивно, я ж таки дізналась:
Вони – сім’я. Живуть багато літ.
Й душа моя незримо засміялась:
«Який же незбагненний, справді, світ!»
7.09.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924405
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2021
автор: Ганна Верес