Маленьким радісним дзвіночком
Носився песик по городу.
Тепер нема там огірочків,
Тепер для нього там свобода.
Давно вже в льосі бараболя,
І не ростуть рядком томати.
Яка приємна така воля —
Там, де грядки були, стрибати!
Ніхто не буде вже сварити.
Бабуся навіть не прив'яже.
— Ну як цю осінь не любити! —
Очима песик наче каже.
Пташки у вирій відлітають,
Їх песик гавкотом вітає.
— Куди вони так поспішають?
Напевно, їх там хтось чекає.
Тут він бабусин голос чує.
Вона у мисочці смачненьке
Несе йому. Його годує.
— Поїж, набігався маленький!
І стало песику цікаво:
— Що ж ті пташки в дитинстві їли,
Що так летять по небу жваво,
І в них такі великі крила!
04.09.2021
Вікторія Манойленко
/фото з відкритих джерел Інтернету/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924478
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2021
автор: Вікторія Манойленко