Песик

Маленьким  радісним  дзвіночком  
Носився  песик  по  городу.
Тепер  нема  там  огірочків,
Тепер  для  нього  там  свобода.
Давно  вже  в  льосі  бараболя,
І  не  ростуть  рядком  томати.
Яка  приємна  така  воля  —  
Там,    де  грядки  були,  стрибати!
Ніхто  не  буде  вже  сварити.
Бабуся  навіть  не  прив'яже.
—  Ну  як  цю  осінь  не  любити!  —
Очима  песик  наче  каже.
Пташки  у  вирій  відлітають,
Їх  песик  гавкотом  вітає.
—  Куди  вони  так  поспішають?
Напевно,  їх  там  хтось  чекає.
Тут  він  бабусин  голос  чує.
Вона  у  мисочці  смачненьке
Несе  йому.  Його  годує.
—  Поїж,  набігався  маленький!
І  стало  песику  цікаво:
—  Що  ж  ті  пташки  в  дитинстві  їли,
Що  так  летять  по  небу  жваво,
І  в  них  такі  великі  крила!
04.09.2021
Вікторія  Манойленко

/фото  з  відкритих  джерел  Інтернету/

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924478
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2021
автор: Вікторія Манойленко