О панове ,вже осінь - золота осінь!
Не повернути літа -літечка назад.
Вітер з віт зриває листя і розносить
В глибокій задумі, стоїть осінній сад.
Ніби вчора тут ходило красне літо
Пригощало з рук медовими плодами.
Для душі цвіли троянди, ніжні квіти
Соловей звеселяв земний рай піснями.
Здавалось ,що літечко нескінчене
Море сонця, тепла- на золотім піску.
А воно ,як пори року швидкоплинне
І пливе час за водою в ріку стрімку.
Злетіли у вирій роки за роками
І ніхто, їх не може на мить зупинить.
Літечко полинуло за журавлями
Те, що не збулось...душа болить,і щемить.
Раділи, що юні,молоді, красиві
На крилах мрій злітали до зір ,у світи.
Закохувалися, і були щасливі
Легкою ходою йшли вгору я, і ти.
О панове ,вже осінь холодна осінь!
Літо пакує свій пишний наряд в скриню.
Летить птахом до сизих хмар: "сонця просить"
І вітає край доріг осінь-княгиню.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924564
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2021
автор: Чайківчанка