Згоріле багаття покошених трав,
Легеням від диму бракує повітря,
Як жаль, що коханню я сам відламав,
Неначе кинджалу, заточене вістря.
Всю пристрасть порізану вщент на шматки,
На срібній тарілці, любов в чужі руки
У римах слова, що складав у рядки,
Віддав, залишивши лиш біль від розлуки.
З покошених фраз, що згоріли давно,
З розпечених літер мов з іскр із багаття,
Зібрав і сказав, що люблю все одно,
Спаливши на клаптику грішне признання.
Обпечене серце ще в грудях щемить,
Знов кожної митті той дим розриває,
Рамуючи в стрічку життя, кожну мить
А пам`ять на дольки, любов грішну крає.
Забути миттєвості грішних тих днів,
Очистити б груди від диму їдкого,
І визнати вже, що я сам так хотів,
Замкнути розірване спогадом коло…
Забути, спалити, віддати любов…
Хотів не кохати, зробити, як краще…
Ось тільки сльозу я змахну рукавом,
Біль випивши зранку із кавою натще.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924705
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2021
автор: Ярослав Ланьо