Вродлива, а може, звичайна—як знати…
У кожного з нас є свої ідеали.
Суперниці, певне, наклали прокляття
щоб руки богині більш не обнімали
і не колихали ніколи дитяти…
Закляття,
прокляття, що гірше розп’яття.
З голівки хтось зняв мармурову тіару,
а хтось уподобав сережки й браслети.
Парисе, царевичу, за що їй ця кара?
Путивку їй давши, провину міг взяти б
на себе. Розплата—це Троя у баграх,
що мліла літ десять від стріл з арбалетів.
А може, Венеро, ти знала про смерті
і знала напевне про Трої падіння?
Як всі небожителі, ти знала пожертву
і чула жіночі й сиріт голосіння.
Тебе й прокляли за воїнство мертве…
Безруку крутійку не мучить сумління?
А може, богині не вміють страждати,
бо цього не дано красуням гризеткам?
Народжені лишень режисерувати,
Скажімо, театриком маріонеток…
Набридне—то ляжуть, зітхнувши, поспати.
Не варті земляни, бач, їхніх підметок.
І жалість в душі, співчуття і сум’яття:
Покара богині ця гірша розп’яття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924915
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2021
автор: Valentyna_S