Не відмовчу цю темну пастораль...
Не відмовчу цей скрегіт нелюбови...
В моїй душі - не квітка, гостра сталь,
котра у Бога проситься на лови.
Хоч я сама, напевно, дикий звір,
котрого в кут загнати хоче вітер.
Холодні стріли знову рвуть папір
відча́йним зойком випалених літер.
О, ні! О, ні! На цей безлюдний тан
уже не кличуть істину і мудрих!
Наставив світ на кожного капкан
і розписав на кожного тортури.
І онде знов у ритмі гільйотин
таврують винних і безмежно чистих.
І тільки дуб осонцений один
ще опиратись хоче жовтим листом.
Заради нього відрубаю жаль!
Заради нього видобуду слово!
Не відмовчу цю темну пастораль,
цей небувалий скрегіт нелюбови!
14.09.21 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925095
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2021
автор: Леся Геник