Війна свій вік рахує не літами,
бо день є, часом, довшим від століть...
Затисло край між різними світами,
і вісім років пекло тут стоїть.
Десь, зовсім поряд, йде життя звичайне:
сміються люди, ранком каву п'ють...
І де їм знати, як бомблять ночами,
боятись вічно, що до ранку вб'ють...
Не бачать, як шматують "гради" хмари,
"волошка" у степу саджає мін,
і снайпери, як "чорні санітари",
чекати здобич можуть кілька змін...
Лоскоче куля дуло автомата,
Спітнілий степ отерп від полину...
А дітлахів веде до школи мати,
що стали школярами за війну.
Країна знань сховалась у підвалі,
дитинство залишилось у казках...
Політики себе з трибуни хвалять,
а Матір Божа очі опуска…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925216
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 15.09.2021
автор: меланья