[i]Вечоріє... Стихли луки.
Напаслися наші гуси.
До малого посміхнуся:
- Час іти! Давай-но руку![/i]
Та уперся неслух, плаче,
Розганяє дружне стадо:
- Братику, візьму гіллячку
Й гнатиму, як гусеня те!
[i]Ліпить сонечко веснянки
Пастушку, що йде додому.
Ненька поспішає з ґанку –
В саж стелитиме солому.[/i]
Серце гупає щосили:
Край люблю свій до нестями!
Шиї гуси тягнуть мило:
- Привели дітей до мами!
[i]…Звечоріло. Сонце сіло
Спати з нашими птаха́ми… [/i]
/Художник Микола Пимоненко "Вечоріє" 1900 рік./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925266
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2021
автор: Білоозерянська Чайка