***
Ми скраплені часом в колоїднй простір
І сенсів шукаєм в задавнених снах,
Ці ранки як рани, бо ночей не доста,
І нас не рятує ні бог ні аллах .
Допоки витаєм, пірнаєм у світі,
В якому нема ані неба, землі,
Лиш спалахи, сполохи щемної миті,
Як кванти пульсуєм на темному тлі.
Буденність залюднена нас не торкає,
Поживи не просим, лиш тільки жаги,
Миттєвостей спеки жадаю, чекаю,
Тож знов повертаю в твої береги.
Як буде посуха, - я спрагло нап’юся
Із човника рідних зцілованих рук,
Відтоді, повір, я уже не боюся
Як ти тятиву натягаєш на лук.
29.08.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925289
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2021
автор: Лана Сянська