[i]За життя твоє, Квітко, не чула пісень
Україна, що голос виводив, мов скрипка.
Білий спів українського серця став скриком,
що Карпатами душу безмежну несе.[/i]
Тато – досить відомий скрипаль-музикант,
у війну із родиною став емігрантом.
Хоч в Америці свій розкривала талан ти –
та сопрано тягло океаном назад…
[i]Були опера, джинґли з реклами та блюз,
І за пісню «заморську» отриманий «Оскар»,
У родинному колі або коли тоскно –
Ти співала народну, вкраїнську чомусь.[/i]
Коломийки лунали та «Два кольори»,
Про рушник, козаченька та «Верше мій, верше»,
З твоїх уст Івасюк так звучав ніжно вперше,
Мовби ангел у тембрі твоїм говорив.
[i]Поламав, на півслові тебе обірвав
ураган... Незбагненна хвороба зловісна,
Над яскравим життям опустила завісу...
Тільки в пісні вкраїнській ти, Квітко, жива –
Розсипається краєм коштовне намисто,
То джерельно-замріяний голос твій, Цісик..[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925456
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2021
автор: Білоозерянська Чайка