На озері, між зграї лебедів,
Де квітнуть сонцем водяні лілеї,
Лебідку одиноку я зустрів,
А в ній душа, коханої моєї.
Вона дивилась з сумом у мій бік,
Не зводячи свій погляд лебединий,
Той погляд, не забуть мені повік,
Такий, мабуть, у світі він єдиний.
Я подививсь на неї, і душа,
Від щастя і від болю заридала,
Ці почуття, не передать в віршах,
Для цього, просто слів на світі мало.
Я підійшов, до неї, нахиливсь,
Погладив їй голівоньку сивеньку,
Вона їз сумом подивилась ввись,
Немов промовила:"Прости мене, рідненький".
Рукою я лебідку пригорнув,
І як кохану, я притис до себе,
Тебе, кохана, - ні, я не забув,
Я всі мої вірші пишу для тебе.
Вона на мене подивилась знов,
Для мене й ти лишивсь в житті єдиним,
Ми бережем, святу нашу любов,
І сльози потекли з очей пташиних.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925550
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2021
автор: Амадей