Полюбляв малий Сергійко,
сам бешкетувати.
То яєць розіб'є з трійко,
то не йде до хати.
І була у нього звичка,
винуватив інших:
"То не я був, то сестричка,
бий її сильніше"!
За Сергійка віддувались,
всі кого він бачив,
як встигали так й ховались,
півень, кіт та качур.
Якось мама перед святом,
принеслА ковбаски.
Та й поклала її в погреб,
хай лежить, до Паски.
А Сергійко у цю мить,
з котиком тягався.
Льох забули зачинитить
кіт туди й сховався.
Сергійко теж шмигнув за ним.
"Стій! Куди ти друже?
Повернись, не будь дурним",
а коту байдуже.
В погребі малий Сергій,
угледів ковбаску.
Надкусив її мерщій
і попав у пастку.
Миттю двері відчинились
і з'явилась мати.
В голові все закрутилось.
Що ж їй набрехати?
І сказав із повним ротом:
"Мамо, не сердися,
тут насправді усе просто,
це не я, це киця".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925594
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2021
автор: RomaSolo