Посеред сердця розрослася, мов вишня,
Квітуча, рум'яна, кислюча.
То це дарував тебе, мабуть, Всевишній?
Красуня моя, вишня-плакуча.
Коріння пустила до самих глибин:
Де сутінки завжди, де двоє,
Душа моя й розум, без усяких причин
Молють сердце про волю.
Годуюсь сльозами твоїми, моя дівчина-вишня,
Спершу солодке на смак, та потім - все кисле.
За що так зі мною? Були ж часи пишні!
Коли ж переважило те коромисло?
Коли всі плоди так швидко зникли?
Чому ти стоїш уся гола?
Чому, моя вишне, ти знову поникла?
Де ж ділась велична та крона?
Куди поховала могутні гілки?
Чом стовбур твій, серденько, кволий?
І сльози не лльєш, як інші дівки,
До мене ти вже охолола?
Засохла, зачахла; скорботу несу
За вишнею рясною та молодою.
Я нас обох, звісно, вже не спасу,
Та на той світ ти не підеш зі мною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925632
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2021
автор: О.Лекса