Земля зомліла геть від втоми,
Ще й змучили жаги судоми,
Тож має непритомність стану,
Шокуючі ятряться рани…
Вся втомлена скрізь до нестями,
Знеможена людьми, властями,
Ледь дихаюча без вологи,-
Основу втратила, як ноги…
Немає більше моці, сили,-
Війна та КОВІД її вбили,
Теплом колишнім не зігріта,
Промінням сонця не омита…
Стогне та плаче при напрузі
В пекельнім сьогодення крузі,
А чи скінчиться це страждання,
Припиниться недомагання?
Руйнівність не згасає виру,
Нема безхмарності та миру,
У існуванні цім не жити,
Бо неспроможна жах терпіти…
Мирянам треба всього світу
Матінку Землю пожаліти,
Доки не пізно,- схаменутись,
До праведності повернутись…
Бо дійсності страшне жахіття
Веде у прірву лихоліття,
Щоб припинити шлях знущання,
До Бога йти крізь покаяння…
За допомогою молитви,
Життя налагодити ритми,
Щоб з душ, сердець неслась блаженно
Любов з надією щоденно…
22.09.2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925902
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2021
автор: Єгорова Олена Михайлівна