В чеканні трепетнім листів,
поривчасті, неначе діти,
коріння в’янучих життів
вони хотіли б оживити,
всотати фібрами душі
ламких дощів розвійні хвилі;
знайти у іншому рушій,
щоб перейти останні милі.
Чия рука ще їм подасть,
в слова уклавши паперові,
у навісний примарний час
скороминучий знак любові?
З чужої жмені, з джерела
ще краплю свіжості вхопити...
Стоїть засушлива пора.
Вони залежні, наче діти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926333
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2021
автор: Вікторія Т.