Голосила тітка Ліда:
- Ну скажіть, чия вина,
що у цім буремнім світі
я однісінька-одна?
Мов билинонька у полі,
доживати маю вік.
Чи прокляття то, чи доля?
Був сусід - і той утік.
Під вікном стара Калина
загойдалась у журбі:
Як це, тітко? Ми ж - родина,
всі плоди мої - тобі!
Обізвалася Сопілка:
Знаєш ти мене давно,
я тобі щасливу пісню
подарую перед сном.
Затремтіла сторінками
мудра Книга на столі:
- Я тебе вожу світами
Крізь уяву по землі.
Занявчав пухнастий Котик,
(ніжно тулиться до ніг):
Ну облиш свої турботи,
вийди, тітко, на поріг.
Там до тебе промовляють
Дивним співом солов'ї.
А на небі Сонце сяє
в одинокості своїй.
Придивися і побачиш,
як шовковий день звучить.
То чому ж, рідненька, плачеш,
якщо поряд - цілий Світ?!
Не втрачай життя у смуті,
Глянь, як Сад тобі цвіте!
А самотнім, знаєш, бути
Можна і серед людей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926506
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2021
автор: ЛУЖАНКА