[i]Облітала любов
почуттєвим рясним листопадом
просто в ноги тому,
хто не бачив в ній більше краси.[/i]
І червоне, мов кров,
що застигла у жилах від зради,
листя вкрило пітьму –
в морок дощ все посохле косив.
[i]Одинак – жовтий лист
тріпотів уночі сумовито.
Світле й тепле з життя
хтось жорстокий зім’яв без жалю.[/i]
Все зітхав він: «Коли ж
і чому перестали любити?!»
А палке почуття
у безодні зникало калюж.
[i]Геть розмило стежки
по маршруту вчорашніх коханих.
У глибинах води –
краплі міряли відчаю дно.[/i]
Почуття-бульбашки
розривали сполоханий ранок,
Я благала: «Не йди!» –
та з тобою цей дощ заодно…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926605
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2021
автор: Білоозерянська Чайка