Як вірити у поетичну мудрість?
Вона ж повсюди хиби легко сіє.
Здається, істина перевернулась:
У вибриках себе ж не пожаліє.
Поет — творець, але поет — безумний.
Про це і чує він, і сам говорить.
Він мовить, наче зневажає думу,
Одне — і заперечить, і обстоїть.
Добро і щирість славити готовий
Так, що слухач повторювати схильний,
Та визнає поет, що грає словом,
Сміється зі слухацької довіри.
Він проголосить, що не прагне слави,
Картає тих, хто пише для багатства,
Проте визнання він здобути радий,
Як радий нагороду взять за працю.
З кохання плаче він, жене кохання,
Чиї провини викрити береться,
В них певен … та розтягує прощання
І, плачучи, коханню посміхнеться.
Буває, закликає до свободи,
Тих, хто її знецінює, засудить,
Та про свою неволю знає добре:
Для слова створений, сказати мусить.
Не раз, однак, що вільний, він заявить, —
Про волю, для якої є межею
Призначення… І пише щиро навіть,
Як гноблений він працею своєю.
Якщо є мудрість, хоч не бездоганна,
У нього — то, можливо, тут помітна:
Людина, суперечностям підвладна,
Постане в єдності зі словом вірним.
То скаже він: мій твір — заради миті,
Із нею вигадки мої розтануть, —
То твору жити не одне століття
Він обіцяє — хоч дізнатись складно.
Жартує він чи справді має думу
Таку і зізнається у надії,
Поет — творець, а не лише безумний,
Своє життя дає своїм створінням.
28,30.09.2021
[url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926787"]То же - по-русски[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926789
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2021
автор: Валентина Ржевская