Я вдосвіта встаю. Іду босоніж садом,
Нечутно пригинаю я стишену траву.
З дерев кришталь роси спадає зорепадом.
Милуюсь сходом сонця, радію – і живу!
Смородин терпкі грона з кущів звисають низько.
І перший промінь грає на мокрих пелюстках.
Розгойдує росу із павутин колиска –
І райдуга краплиста вже сяє по світах.
Ранкову сонну млість замінює бадьорість,
Лягає на обличчя усміхнена краса,
Наповнює думки прониклива прозорість –
Змиває важкість з серця ця вранішня роса.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927159
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2021
автор: Тетяна Мошковська