Я пірнув глибоко в осінь,
В кольори багряні,
Лише зверху неба просинь...
Розчиняюсь п'яний
Все вона — ворожка бура!..
Розмішала фарби,
Листя-зілля кучугури
Марять-манять скарбом,
Трави змушують вдихати,
На жертовник хочуть
Суховіями загнати,
А самі регочуть...
Раптом дружно затихають,
Щось шепочуть сонно,
Так, неначе починають...
Обряд забобонний.
Відступити нема сили,
Подих зупинився...
Сам собі я вже немилий,
Нащо ж надивився?!..
А вона дзеркалить небо
У бездонних водах,
Мовля, так тобі і треба,
Гультяю по вродах!
За красу, за насолоду
Так не обійдешся,
Обіцяй свою свободу
Й відтак не зречешся!
Бо тебе як породила,
Так і поховаю
Від колиски до могили
Довипроваджаю!..
І на серці лист клеймовий
Запікся й жевріє...
Я тепер на все готовий,
Що вона зволіє.
Розплатився-поплатився...
Йдуть та йдуть за мною
Всі, хто чар її напився
І стають до строю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927620
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2021
автор: Ніколя Петрович