Й таке було: візьму я ко́су
і йду будити комарів.
Люблю травицю стоколо́су
і квіт Петрових батогів.
Роса вмиває гостре лезо,
воно ж по травах аж бринить…
Тепер нема таких поезій,
як дарить сіножаті мить.
Віднині тільки сон покличе
на косовицю, чи жнива,
де піт стікає по обличчю
і пахне скошена трава.
12.06.21р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927909
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2021
автор: Микола Соболь