Ой у гаю зеленому дівчина гуляла,
із рясною калиною вона розмовляла:
"Скажи мені, калинонько, чом зелені ґронця?
Чи журба в тебе велика, чи замало сонця?
Скажи мені, калинонько, чом схилилась низько?
Може знаєш, де мій милий, далеко чи близько?
Може знаєш, калинонько, де мій милий ходить?
Чом до мене молодої довго не приходить?
А без нього, калинонько, ой сумна ж є днина.
Коли милого зустріну й буду з ним щаслива?"
А калина відказала: "Квітну білим цвітом.
Ягідочки зелененькі ще дозріють літом.
Я ще нижче нахилюся, коли осінь прийде.
Будеш з миленьким стояти доки сонце зійде.
Знай, дівчинонько, що доля милого приводить.
Прийде, як мої ягідки мороз підсолодить."
Ой у гаю, де калина віти нахиляла,
обнімав козак дівчину, що його чекала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928009
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2021
автор: Надія Башинська