***
Грай, бандуристе, про долю козачу,
про несходимі далекі путі.
І про кохання дівоче терпляче,
й те, що не ждати дівчині сватів.
Привидом вийшла у передсвітанок.
Ноги змочила в колючій росі.
Місяць на небі – найперший порадник.
Зорі, мов подружки любі, ясні.
Тупіт коня підкотився до тину.
Баско й тривожно. Задавнений щем,
що переспіє край хати калина,
так переспіє, що й серце спече.
Ти полетиш, не приручений сокіл.
На рушнику замигтиш солов'єм.
Ти цілував тій зигзиці не щоки…
З ким же гніздечко зозулька зів’є?
Аж затремтіли білесенькі руки,
ніби лебідка змахнула крильми.
Знати б довірливій тужну науку -
пісню тополі покірно прийми...
Грай, бандуристе, співай про дорогу,
хитрих панів, заколисану лють.
Шабля у когось повисне в чертогах.
Бульбу Тараса укотре уб’ють.
Грай, бандуристе. Про турків і ляхів,
про москалів та про тих ворогів,
що козаку уготовили плаху
тільки тому, що свободи хотів.
Фото авторське
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928208
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2021
автор: Надія Позняк