Сипле, сипле сніг
На гілочки ялинки.
Уява тішить.
Ялинкових куль
Розмаїтість кольорів.
В кожній кульці – я.
Звір над прірвою
Оскалив в злобі зуби.
-Хто перший туди?
Без пом’якшення
Суддя виносить вирок.
Німіє серце.
Сучасна зима
Сумна, безкольорова…
Заливає дощ.
Сидить метелик
У кота на спині.
Верхова їзда.
Червоне сонце
В пустельній далі… Вітер
душу холодить.
Безпросвітня тьма
На землю опустилась.
Незрячі очі.
Хай буде гречка,
Аби лиш не сперечка.
Погодження чин.
Після зливи знов
Спекотно гріє сонце,
очі сліплячи.
Розпукуються
На сливі квіти білі.
Весняне тепло.
Осінній вітер…
Печаль багряна наскрізь
Проймає душу.
То вимикаю,
то знов вмикаю світло.
Ніч не знає сну.
Немає снігу.
Зима тому й не схожа
Сама на себе.
Поміж дощ летять
Сніжинки одинокі.
Снігу б справжнього…
Лінощі беруть
І з ліжка не вставав би.
Їсти хочеться…
Не пахне квітка.
Та все одно метелик
Підлетів і сів.
Мокне під дощем
Мій капелюх з соломи.
Сонця не діждусь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928317
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2021
автор: Едельвейс137