Вітер гугнявить по місту осіннім вогнем,
Виє крізь продух вулиць, і протяг неба.
Це листя мов полум'я сонця осінніх дерев,
Що спалює жовтень, в останній спекотній сцені.
А ти все стоїш і дивишся крізь вітраж,
І не чуєш того завивання, лиш голос служби,
І вітер, мов меч, що тримає едемський страж,
Вогнем відсікає простір тобі байдужий.
Твій внутрішній черевомовець – язичник і хам,
Тісниться з надією в грудях християнина,
І ти оглядаєш той простір в якому храм:
Вітер, вітраж, священик, вода, хрестини.
07.10.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2021
автор: Володимир Каразуб